Бандитизм в ті роки набував державницького характеру. Інакше, як можна назвати той факт, що радянська влада під приводом боротьби з куркульством, відбирала у людей навіть будинки. Ось лише декілька прізвищ “куркулів” села Троїцьке: Обідовський Степан (мав 4-х дітей), Писарівський Тихон (в сім’ї налічувалось 7 душ), Дорошенко Архип (мав 5 неповнолітніх дітей). В їхніх будинках розмістили робітників МТС. Викинуті з рідних домівок, в 1933 році померли з голоду Дорошенко Архип і вже згадуваний Ободовський Степан та двоє його дітей.

Пам’ятник жертвам Голодомору в селі Троїцьке (на центральному кладовищі)
Фото 2008 року, весна

В 2007 році на одній з могил кладовища в селі Троїцьке встановлено хрест з написом “Жертви Голодомору 1932-1933 рр.”. Ось яка історія пов’язана з даним захороненням. Розповіли її Жуган Наталя Іванівна та Савченко Олександра Анатоліївна:

Одного дня, йдучи до школи, дівчата побачили, як копають яму. Коли ж поверталися додому, то могила була вже насипана. Проте через кілька днів їхню увагу привернуло скупчення людей біля неї. В присутності міліції могилу розкопали і витягли померлих. Люди, що стояли поруч, пізнавали мерців.

 

Причиною такої події стало те, що в даній могилі покоївся хлопець з села Кохівка, який помер в Троїцькій лікарні. Батько хлопця, коли дізнався про це, приїхав підводою в Троїцьке і слізно просив представників влади дозволити перепоховати сина в Кохівці. Казав, що самому залишилось жити недовго, адже весь опух з голоду. То хоч біля синочка буде похований.

 

Хлопець в могилі лежав самим нижнім, тож довелося витягувати всіх померлих. нарахували їх аж 18 чоловік. Жуган Н.І. пам’ятає трьох із них — це Коваль Параска, Чечуй Дем’ян та Мороз Павло.”

Доведені до відчаю голодні люди робили вчинки, що не піддаються здоровому глузду. Цікавий випадок розповів житель села Новоселівка (Новоселівської сільської ради) Єван Михайло Семенович, 1955 року народження. У 1933 році його батько — Семен Васильович, 1921 року народження, залишився сам з двома сестричками і братиком. Мати померла від голоду. Батька заслали на будівництво Біломорканалу за те, що він з товаришем побили активістку з “мітли”, особливо ревнісну. Це змусило підлітка піти до колгоспу працювати. Разом з товаришем Славітським Максимом він пас телят і свиней. Щоб вижити, лягали біля льохи і ссали молоко. Щоб льоху обманути, спочатку підкладали до неї порося.

Олекса Різників зібрав і упорядкував словник Голодомору “Їдло 33-го”. Ось яким було “їдло” жителів села Велика Василівка під час Голодомору: крім згадуваних маторжеників, готували борщ з лободи і крупи, куліш з бурячиння та крупи, варили кропиву, їли козелики, цвіт акації. Пражили на пательні молодий польовий мак. Чистили і їли молодий корінь рогози, пасльон. Теребили колосочки і їли молоде зеренце. Замість олії, аби не пригорали маторженики, форми змащували солоною водою.