Села Шайтанка і Новоселівка розкинулися на лівому березі річки Тилігул. Необізнана людина навіть не помітить, де закінчується одне, а де починається інше село. Так сталося, що доля цих сіл теж спільна: належать до однієї сільради, були в одному колгоспі, тепер в одному сільськогосподарському товаристві. І навіть мають спільне кладовище, що знаходиться на межі сіл. Тож навіть смерть їх поєднала навік.

Тимчінська Лідія Тимофіївна

Оповідає жителька села Шайтанка — Тимчінська Лідія Тимофіївна, 1924 року народження:

Під час Голодомору померлих звозили і скидали до спільної могили, що знаходиться між глинищем і кладовищем. Не хоронили, а саме скидали. Решетник Іван, що був у похоронній команді, брав вилами померлих, а інколи і напівживих людей, і скидав у яму.

Вона назвала імена померлих жителів села Шайтанки, яких пам’ятає, а саме сім’я Коростієнків: Афанасій (28 років), Марфа (25 років), їх діти — Федір Афанасійович (8 років) та Євдокія Афанасіївна (7 років).

Вже згадувана Яковенко (дівоче прізвище Коростієнко) Катерина Василівна казала, що в день смерті Коростієнка Афанасія голова колгоспу передав йому півлітрову пляшку молока, але вже було запізно: Афанасій помер.

Котович Григорій Іванович 1922 року народження, також пам’ятає, що опух і помер з голоду в 1933 році в селі Шайтанка Коростієнко Іван Федорович 36 років. “Загалом же, — каже Григорій Іванович, — у Шайтанці, за роки Голодомору померло 80 чоловік”.

Розповідає Приступа Феофан Мефодійович, 1927 року народження:

У селі Новоселівка Троїцької сільської ради дитячий садок діяв у хаті моєї бабусі Албул Килини Мефодіївни. Колгосп давав харчі. Нам перепадало хоч щось з того, тому з голоду ніхто не помер. До дитячого садка ходило 6 дітей. Пам’ятаю чотирьох із них: Батажани Дар’я і Маня, Ситник Дуня, Малига Володя.

 

Хто не ходив до дитячого садка — виживав, як міг.

 

Батьки, рятуючи дітей від голодної смерті, самі відмовлялися від крихти хліба, лише б врятувати дітей. Це були приклади справжньої самопожертви. Так вчинили наші сусіди: Сніжинські Олександр і Марія. Самі померли лютою смертю, але всі ДЕСЯТЕРО дітей вижили.

 

Так вчинив Ситник Йосип з дружиною, ціною власного життя вони врятували трьох дітей: Дуню, Марію і Надію.

 

Так вчинили Бевзюки, Костянтин і Феодосія, врятувавши 6-ох дітей: Ваню, Митю, Федю, Ганну, Марину та Олександра. Після смерті батьків старші піклувались про молодших: їли собак, котів, дохлих коней, проте вижили.

 

То були страшні роки випробувань. Хтось ділився останнім шматком, а хтось втрачав останні краплі людяності. На власні очі бачив, як на підводу грузили ще живого чоловіка. “Я ще живий”, — звернувся він до їздового. “А що, я завтра буду їхати ще раз?!”, — пролунало у відповідь.

Батажан Дар'я Андріївна

Розповідь згаданої вже Батажан Дар’ї 1928 року народження, жительки села Новоселівка:

Наша сім’я налічувала 11 чоловік: батьки і 9 дітей. Першим помер в 1932 році батько — Батажан Андрій Федорович. Було йому на той час 52 роки. В 1933 році на 48-ому році життя померла мати — Батажан Катерина Федосіївна. Хоронили її в ящику. Діти самі віднесли її на цвинтар. Самі ж і викопали яму. Коли маму несли в ящику, в ній всередині все булькало. Через два дні під хатою на сонечку повмирали з опухлими головами і животами Гаврило, 1903 року народження, Карпо, 1902 року народження, та Яків, 1924 року народження. Не набагато довше прожила Маня, 1925 року народження. Коли вранці я почала її будити, щоб збиратися в дитячий садок, то вона вже була мертва.

 

Те, що я залишилась жива, повинна завдячувати брату Івану. Він був старший. Ходив до колгоспу, насаджував лісополоси. За роботу щодня отримував пляшку молока і шматок макухи. Ділив на всіх. В мене тоді опухли голова і живіт, ноги були дуже тоненькими. Ніхто не міг подумати, що я виживу.

 

Сестра Варка казала брату: ”Не давай їй їсти, може, хоч ми залишимося живі”. Проте Іван потайки в рукав ховав для мене шматочок макухи.

 

По сусідству з нами жив Думанський Северин, то він 3-ох померлих дітей замотав в одне рядно і погрузив на підводу. Так 3-ох і схоронив в одну яму.

 

Від голоду померли і батьків брат Батажан Мартин Федорович, і його дружина — Ганна, і четверо їх дітей. Пам’ятаю лише, що одного звали Карпо.

 

Також померли від голоду батькова сестра Тіщенко Олександра Федорівна, її чоловік — Гаврило. З шести їхніх дітей померло четверо. Одну з померлих звали Маруся.