Понеділок, 19.08.2019, 06:15
Вітаю Вас, Гість | RSS

Великовасилівська ЗОШ І-ІІст.

Меню сайта
Категорії розділу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Історія » Голодомор

Голодомор 1932-1933 років у селах Троїцької сільради | Спогади | Частина друга

Дембіцька Марія Наумівна

Дембіцька Марія Наумівна (в центрі) з Шкарупою Федотом Григоровичем і сестрою Фросиною (1931 рік)

 

Розповідає Дембіцька (дівоче прізвище Коростій) Марія Наумівна, 1927 року народження:

Від голоду у 1934 році померла бабуся по мамі-Телятникова Тетяна Гаврилівна. У батьковій родині з 14 дітей живими залишилося лише 6. Назавжди запам’яталося, як шестирічною дівчинкою з таким же хлопчиком Петром хоронила його маму, Дорошенко Агафію. Дорослих не було. Всі були в колгоспі на роботі. Удвох, обв’язавши покійну комишем, за лямки витягли на кладовище. Там, маленькими дитячими рученятами, вигребли яму, яку могли, і похоронили покійницю.

Таким же чином Марія Наумівна із сусідськими дітьми, Дубровим Борисем і Марусею, хоронили у 1934 році їх маму. Батько, Дубов Гаврило, помер раніше.

 

Найбільше тоді людей повмирало з голоду на Галанівці. Пригадую лише імена декількох вдів, чоловіки яких померли під час Голодомору 1932-1933 років — це баби Мотя, Єлизавета та Устя.

Дембіцька Марія Наумівна також зазначила, що від голоду люди продовжували помирати і в 1934 році. Це також підтвердила Морозюк Федосія Никифорівна.

 

Морозюк Федосія Никифорівна

 

Морозюк Феодосія Никифорівна, 1927 року народження розповідає:

Важкий був рік 1932. Неврожай, викликаний засухою, був досить відчутним, але справжнє горе несли з собою активісти з “мітли”. Батько, Никифор Євдокимович, з матір’ю, Єлизаветою Юстимівною, потайки вночі закопали мішок пшениці під будою собаки Фріми. Не забарилися і активісти: голова колгоспу Мартинюк Іван Григорович, Солоїда Дем’ян та баба Гася Солоїда.

Поки чоловіки шукали зерно, баба Гася почала улесливу розмову з маленькою Федосею:

— Скажи, Федосю, а чи є в тата пшеничка?

— Є, — відповіла наївна дівчинка.

— А де тато її тримає?

— У собаки під хвостом.

Голос баби Гасі одразу перемінився:

— Тю на тебе, дурепа, придумала ж таке.

Забула, мабуть, баба Гася стару мудрість: “Вустами дитини говорить істина”. Так і пішли непрохані гості ні з чим.

 

Створюючи колгоспи, радянська влада відбирала в селян майже всю землю. Для сім’ї Морозюка Никифора в цьому були і свої переваги. Колишню їхню землю та всі городні ділянки вздовж річки Тилігул, що підступали аж під хати, засіяли колгоспним житом. Мати пошила Федосі та Іванку, її братику, по торбині. Вночі діти заходили у поле і ножицями зрізали колоски. Вдома сушили їх на плиті і терли на саморобних жорнах. Мати змішувала муку з лободою і випікала маторженки.

 

Наскільки небезпечні були такі походи, гадати не потрібно. Колгоспна сторожа впіймала на житньому полі вісімнадцятирічного Ваню Мазуренка (зведений брат Житкова Василя) і, побивши його, кинули до льоху. Страшними були останні години його життя. Знесиленого, але ще живого Ваню, до ранку з’їли пацюки.

Дещо легше стало жити в 1935 році. В колгоспі на трудодні видали трохи ячменю і кукурудзи. Лободу замінило бурячиння і капуста. Ох, і смачні ж були маторженики! Назавжди запам’ятала ту урочисту мить, як тато, в присутності всієї сім’ї, на клинчики ділив маторженики. Коли я попросила ще один, батько відповів: “Я думаю, ТЕПЕР можна…”.

Житнє поле, що рятувало родину Морозюків, для родини Панаїди Лаврентія ледь не стало фатальним.

 

Чернова Антоніна Лаврентіївна

 

Згадує Чернова (дівоче прізвище Панаїда) Антоніна Лаврентіївна, 1927 року народження:

Коли житні колоски стали молочної стиглості, тато за руку завів мене і трирічного братика Юру в житнє поле, аби хоч як врятувати від голоду. Скільки жменьок ми встигли з’їсти — не пам’ятаю, бо нас схопили активісти Токаренко Штефан і Антонюк Олександр. Токаренко взяв на руки малого Юрка і сказав, що кине нас до льоху, аби нас з’їли пацюки. Неймовірний жах пройняв мене, адже всі знали, яка доля спіткала Мазуренка Ваню. Я вчепилася за ніжку брата і почала сильно кричати. На мій вереск прибіг тато і кинувся з вилами на Штефана. Проте Антонюку вдалося перехопити вила і врятувати свого напарника. Згодом, протягом багатьох років, Токаренко Штефан, обіймаючи керівні посади в колгоспі, мстив за це татові.

 

Смерть в 1932-1933 роках оминула нашу сім’ю лише тому, що ще в дореволюційний час, живучи в Одесі, батьки змогли нажити золотий запас.”

 

Григоренко Іван Степанович

 

Хвилюючу розповідь довелося почути від жителя села Велика Василівка Григоренко Івана Степановича, 1925 року народження. В їхній родині першою від голоду померла в лікарні села Троїцьке Любашівського району мати, Григоренко Єля. Невдовзі померла і сестричка Маруся, 1927 року народження.

 

Від голодної смерті Івана Степановича врятував сусід-комірник, дід Марко Яковенко. Помираючому Івану він поклав до рота ложку насіння з конопель. Також залишив стакан насіння на столі. Після цього він зміг звестися на четвереньки і виповзти надвір. Дякувати Богові, недалеко було житнє поле, і хлопець теребив зерно — так і вижив.

Категорія: Голодомор | Додав: Wladymyr1996 (04.03.2019) | Автор: Великовасилівська ЗОШ І-ІІ ст.
Пеереглядів: 46 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Авторизація
Ліцензії

Великовасилівська ЗОШ І-ІІ ст. © 2012 — 2019
Сайт створено у системі uCoz