Тисячі сторінок вже написано про одну з найжахливіших подій в історії людства — Голодомор 1932-1933 років в Україні. Голод і раніше був частим гостем в бідних українських оселях. Але ніколи жертвами голоду не ставали мільйони людей. За різними даними, від голоду у 1932-1933 роках в Україні померло від 5-и до 10-и мільйонів людей. А якщо врахувати, що за часів “мудрого” керівництва комуністичної партії сталося ще два голодомори: 1921-1923 і 1946-1947 років, то кількість жертв голодоморів значно перевищує втрати українців в часи Другої світової війни. Можна наводити багато цифр, які свідчать про масштаби трагедії, але за цифрами не можна забувати головного: ні чим не можна виміряти муки людей, що конали від голоду, горе рідних і близьких, які були свідками Голодомору.

Шкарупа ВІра Єфремівна

Про свій біль розповідає уродженка села Велика Василівка, Шкарупа (дівоче прізвище Чубак) Віра Єфремівна, 1928 року народження:

Я була малою дитиною, всього осягнути і запам’ятати не могла. На жаль, багато імен стерлося з пам’яті. Але рідних своїх не забути. Першим помер з голоду батько Чубак Єфрим Антонович. Важко і довго мучився, весь опух, лежав, не маючи змоги підвестися. Мати, довідавшись, що активісти з “мітли” хочуть забрати у нас корівоньку, швидко, за півціни, продала її. А вже під вечір у двері стукали сільські активісти: Солоїда Дем’ян та Колісніченко Архип. Нашвидкуруч сховавши гроші за затулу, побігла відчиняти двері, які ледь витримували удари кованих чобіт. Та де там… Нишпорки швидко знайшли гроші, забрали все до останньої копійки. Не зупинило їх навіть те, що господар, хрипівши, конав на лаві. Похоронили його через кілька днів на ряднині, бо на труну вже грошей не було. Слідом за батьком померли і брати: Дмитро та Федір, сестри: Тетяна та Онися. Вижили лише мама, я і сестра Катерина.

Розповідь доповнює Яковенко Катерина Василівна:

Коли Чубак Марина (мати Шкарупи Віри Єфремівни) несла в мішку на цвинтар дитину, то дитина в мішку ще рухалась.